Резюме. Нова редакція настанови ESC акцентує увагу на ранній профілактиці та своєчасному й адекватному лікуванні серцевої недостатності (СН). У документі представлено спрощену класифікацію фенотипів СН і оновлену номенклатуру терапії, а також переглянуто підходи до ведення пацієнтів на всіх етапах розвитку СН — від стадії A до термінальних станів.

Наприкінці серпня 2026 р. на щорічному конгресі Європейського товариства кардіологів (ESC) було представлено нову настанову щодо ведення пацієнтів із серцевою недостатністю (СН) [1]. Актуальність нового документа зумовлена не лише поширеністю цього синдрому та, як і раніше, невисокою (хоча й з покращенням за останні десятиліття) 5-річною виживаністю (меншою ніж 60%), а й прогнозованим подальшим зростанням захворюваності у зв'язку зі старінням населення та значним поширенням факторів ризику, зокрема ожиріння.

Основний посил документа – важливість профілактики й якомога більш раннього початку лікування СН. Відповідно до нього наведено рекомендації для всіх стадій синдрому – від превентивних стратегій у пацієнтів із групи підвищеного ризику (стадія A) до методів лікування термінальної СН (стадія D).

Одним із нововведень настанови став перехід від трьох до двох основних фенотипів СН, заснованих на величині фракції викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ): із нової версії документа виключено СН із помірним зниженням фракції викиду (ФВ ЛШ 41–49%) і залишено лише СН зі зниженою (СНзнФВ: ФВ менша ніж 50%) і збереженою (СНзбФВ: ФВ 50% або більша) ФВ ЛШ. Рішення спростити класифікацію пояснюється схожою патофізіологією та зіставною користю від лікування в пацієнтів зі зниженою та помірно зниженою ФВ ЛШ.

Ще однією зміною стало включення терміна «гостра СН» до загального поняття «декомпенсована СН», яке тепер описує як погіршення перебігу раніше встановленої СН, так і дебют захворювання (СН de novo).

Також представлено нову номенклатуру методів лікування СН замість старого терміна «науково обґрунтована терапія» (guideline-directed medical therapy, GDMT). Тепер усі варіанти лікування поділяються на три категорії (рис.):

1) Базова фармакотерапія: має найвагоміші докази ефективності, що охоплюють усіх пацієнтів із СН;

2) Додаткова фармакотерапія: доказові дані підтверджують поліпшення симптомів / якості життя або результатів у окремих підгрупах пацієнтів;

3) Доказова інтервенційна терапія: включає рекомендовані імплантовані пристрої та інтервенційні методи лікування. Такий підхід покликаний спростити класифікацію нових лікарських засобів і медичних пристроїв, що призначені для лікування хворих на СН.

Також внесено зміни до низки рекомендацій щодо конкретних методів лікування СН. Серед них:

1) Рекомендація класу I щодо застосування антагоністів мінералокортикоїдних рецепторів при хронічній СН незалежно від ФВ ЛШ;

2) Рекомендація класу IIa щодо застосування семаглутиду або тирзепатиду в пацієнтів зі збереженою ФВ ЛШ та ожирінням;

3) Рекомендація класу IIa щодо застосування серцевих глікозидів (дигоксину або дигітоксину) при симптоматичній СН та ФВ ЛШ ≤40% для зниження ризику госпіталізацій;

4) Підвищення (до I) класу рекомендацій стосовно тривалої транскатетерної пластики мітрального клапана за методом «край до краю» та механічної підтримки кровообігу.

Резюме основних нових рекомендацій настанови наведено в таблиці.

Із повним текстом настанови англійською мовою можна ознайомитися на сайті European Heart Journal за адресою https://academic.oup.com/eurheartj.

Список літератури знаходиться в редакції

Автор огляду Наталія Генш