Хронічна хвороба нирок (ХХН) широко поширена в загальній популяції (поширеність понад 10%) і часто поєднується із серцево-судинними (СС) та обмінними захворюваннями, зокрема із серцевою недостатністю (СН) i цукровим діабетом 2 типу (ЦД2) [1]. У коморбідних пацієнтів ХХН додатково збільшує СС захворюваність і смертність [2], а також ризик небажаних ниркових наслідків, включно з термінальною стадією ниркової недостатності, що вимагає діалізу або трансплантації нирки [3]. Крім негативного впливу на прогноз пацієнтів, ХХН створює істотне навантаження на систему охорони здоров’я внаслідок інтенсивного витрачання фінансових і матеріальних ресурсів [4, 5], що пояснює високу потребу в терапевтичних підходах, які поліпшують клінічні результати в пацієнтів із ХХН [6]. Для хворих, у яких ХХН поєднується із СН та/або ЦД2, таким підходом може бути застосування інгібіторів натрійзалежного котранспортера глюкози 2 типу (іНЗКТГ2), наприклад емпагліфлозину, який, за даними досліджень, знижує смертність, зменшує ризик СС і ниркових ускладнень та сповільнює прогресування ниркової дисфункції в таких пацієнтів [7–9]. Проте наявна інформація про вплив дисфункції нирок на СС ефекти емпагліфлозину є досить суперечливою, що спонукало Foroutan et al. провести систематичний огляд і метааналіз основних клінічних досліджень емпагліфлозину з акцентом на СС ефекти лікування у хворих на ХХН [10].

 

 

Методологія дослідження

Пошук відповідних клінічних досліджень проводився в електронних базах даних, зокрема PubMed, Scopus, Web of Science, Cochrane і пошуковій системі Google Scholar, за період до 5 червня 2023 року з використанням таких ключових слів, як «емпагліфлозин», «іНЗКТГ2», «ХХН» та «СС наслідки». Критеріям включення в аналіз відповідали плацебо-контрольовані дослідження, які оцінювали ефекти емпагліфлозину в тому числі серед хворих на ХХН із використанням таких кінцевих точок: комбінація «СС смерть / перша госпіталізація з приводу СН», її окремі компоненти, всі (перша і повторні) госпіталізації з приводу СН, загальна смертність і комбінована ниркова кінцева точка. Крім порівняння ефектів емпагліфлозину й плацебо на даних всієї досліджуваної вибірки (основний аналіз), дослідники провели два аналізи в підгрупах, виділених з урахуванням тривалості терапії емпагліфлозином (≤52 тижнів vs 53–105 тижнів vs >105 тижнів) і віку пацієнтів (60–69 vs 70–79 років) [10]. Зв’язок між застосуванням емпагліфлозину й ризиком СС наслідків у пацієнтів із ХХН оцінювали як відношення ризиків ( ВР) із відповідними 95% довірчими інтервалами (ДІ) [10].

 

Результати дослідження

У результаті пошуку й систематичного огляду статей було виявлено 8 публікацій із даними високоякісних досліджень, які увійшли до метааналізу (табл. 1). Ці дослідження проводилися в період із 2018 по 2023 рік. Обсяг сукупної вибірки становив 39 620 учасників [10].

Основний аналіз даних показав, що порівняно з плацебо застосування емпагліфлозину в пацієнтів із ХХН приводило до статистично значущого зниження ризику комбінації «СС смерть / перша госпіталізація з приводу СН» на 28% (ВР 0,72; 95% ДІ 0,66–0,80; 6 публікацій) (рис. 1) [10]. Аналіз впливу емпагліфлозину на окремі компоненти цієї комбінованої кінцевої точки виявив 25% зниження ризику СС смерті (ВР 0,75; 95% ДІ 0,63–0,88; 8 публікацій), а також 30% зниження ризику першої госпіталізації з приводу СН (ВР 0,70; 95% ДІ 0,63–0,77; 2 публікації) порівняно з плацебо. Додатково серед хворих на ХХН, які отримували емпагліфлозин, спостерігалося зниження ризику всіх (першої та повторних) госпіталізацій із приводу СН на 28% (ВР 0,72; 95% ДІ 0,65–0,81; 7 публікацій) і зниження загальної смертності на 20% (ВР 0,80; 95% ДІ 0,69–0,93; 8 публікацій) порівняно з плацебо. Водночас вплив емпагліфлозину на ризик комбінованої ниркової кінцевої точки статистично не відрізнявся від впливу плацебо (ВР 0,75; 95% ДІ 0,55–1,02; 3 публікації) (табл. 2) [10].

 

 

 

 

 

 

Проведений аналіз ефектів емпагліфлозину на ризик СС смерті за ХХН у підгрупах, виділених з урахуванням тривалості терапії емпагліфлозином (≤52 тижнів, 53–105 тижнів, >105 тижнів), показав такі результати. У підгрупах, які отримували емпагліфлозин протягом ≤105 тижнів (≤2 років), ризик СС смерті істотно не відрізнявся від такого в групі плацебо (терапія тривалістю ≤52 тижнів: ВР 0,65, 95% ДІ 0,34–1,22; терапія тривалістю 53–105 тижнів: ВР 0,80, 95% ДІ 0,59–1,08). Водночас терапія емпагліфлозином тривалістю понад 105 тижнів асоціювалася зі значним зниженням ризику СС смерті порівняно з плацебо (ВР 0,75; 95% ДІ 0,57–0,98) (рис. 2). Отже, було показано, що для значного зниження ризику СС смерті за ХХН необхідне тривале (принаймні 2 роки) застосування емпагліфлозину [10].

Другий аналіз у підгрупах, проведений з урахуванням віку пацієнтів, показав статистично значуще зниження ризику СС смерті на 34% у хворих на ХХН віком 60–69 років (ВР 0,66; 95% ДІ 0,58–0,76) і відсутність статистично значущого ефекту емпагліфлозину на цей параметр у віковій підгрупі 70–79 років (ВР 0,94; 95% ДІ 0,79–1,12) (рис. 3). На основі цих результатів автори зробили висновок про зменшення ефективності емпагліфлозину в зниженні ризику СС смерті зі збільшенням віку пацієнта [10].

 

 

 

 

Отже, результати проведеного Foroutan et al. систематичного огляду й метааналізу основних плацебо-контрольованих клінічних досліджень іНЗКТГ2 емпагліфлозину показали, що серед хворих на ХХН емпагліфлозин значно знижує ризики комбінованої СС кінцевої точки, госпіталізацій із приводу СН (перших і повторних), СС смерті, а також смерті від будьяких причин порівняно з плацебо, але при цьому не впливає на ризик ниркових наслідків у досліджуваній вибірці пацієнтів. Ці висновки узгоджуються з результатами метааналізу даних 7363 пацієнтів із ЦД2 і ХХН, проведеного Toyama et al., у якому була зафіксована значна ефективність іНЗКТГ2 у зниженні ризику комбінації «СС смерть / нефатальний інфаркт міокарда / нефатальний інсульт» (ВР 0,81; 95% ДІ 0,70–0,94) і ризику СН (ВР 0,61; 95% ДІ 0,48–0,78) порівняно з плацебо [19]. На думку Foroutan et al. важливо продовжувати вивчення ефектів іНЗКТГ2 у популяції хворих на ХХН, зокрема велике практичне значення може мати інформація про прогностичну роль таких факторів, як вибір конкретного іНЗКТГ2, доза препарату й стать пацієнта [10].

 

Висновок

Систематичний огляд і метааналіз даних основних клінічних досліджень емпагліфлозину показали, що порівняно з плацебо терапія емпагліфлозином забезпечувала зниження ризику комбінації «СС смерть / перша госпіталізація з приводу СН», її компонентів, смерті від будь-яких причин, а також загальної кількості госпіталізацій (перших і повторних) із приводу СН у великій вибірці хворих на ХХН. Лікування емпагліфлозином не впливало на ризик комбінованої ниркової кінцевої точки в цій вибірці пацієнтів. Величина ефекту емпагліфлозину на ризик СС смерті зростала в міру збільшення тривалості терапії (ставала статистично значущою після 105 тижнів лікування), але зменшувалася, якщо терапія починалася у віці 70 років і понад. Загалом, представлений метааналіз показує, що застосування емпагліфлозину у хворих на ХХН потенційно корисне як із медичної, так і з економічної точки зору, оскільки дозволяє покращити якість і тривалість життя окремих пацієнтів через зниження СС захворюваності та смертності, одночасно зменшуючи витрати на стаціонарне лікування і тим самим навантаження на систему охорони здоров’я.

 

Список літератури знаходиться в редакції

 

Автор огляду Олена Грибова